Ми живемо в дивний час, коли істина перестала формувати реальність і поступилася місцем емоціям, заголовкам і картинкам. Варто лише одного разу опинитися в центрі сюжету — і реальність уже перестає відігравати якусь роль: головним стає не те, що ти зробив, а те, як тебе показали, не вчинок, а картинка, не правда, а враження.
Медіа сьогодні більше не є дзеркалом, яке відображає життя, — це гримерка, де кожному створюють зручний образ: героя чи зрадника, праведника чи злочинця. Все це формується не по суті, а за запитом, вигодою, інтересом, трендом.
Брехня вже давно перестала бути винятком. Вона перетворилася на індустрію, на цілу фабрику смислів, де звинувачення стало жанром, ефект важливіший за сенс, слово «можливо» перетворило наклеп на норму, а мовчання трактується як визнання. Ми поступово розучилися чути суть і реагуємо лише на форму та емоції. Але в цьому і полягає катастрофа: все, що побудовано на брехні, може бути гарним зовні, але воно неминуче руйнується зсередини.
Я не шукаю співчуття та не борюся за імідж. Я говорю тому, що мовчати не можна. Я говорю за тих, кого перестали чути, за тих, кого викреслили і перетворили на «історію». Це не лише моя особиста історія — таких людей тисячі: підприємці, військові, лікарі, науковці. Одного заголовка, однієї нарізки або однієї вирваної з контексту фрази достатньо, щоб людини більше не існувало, щоб від неї залишився лише образ. Я не можу з цим упокоритися, бо якщо ми залишимо істину без голосу, то перестанемо бути людьми.
Сьогодні неправда навіть не намагається сперечатися з правдою — вона просто займає її місце. Ніхто більше не запитує: «А це правда?» Всі запитують інше: чи це зручно, чи заходить це аудиторії, чи формує потрібне сприйняття, чи можна це продати? Система більше не потребує істини, їй потрібні лише образи. І поки що ти намагаєшся пояснити — сюжет уже змонтований; поки ти стоїш на правді – тебе виправили заголовком.
Той, хто мовчить, не залишається нейтральним. Мовчання стало співучастю. Коли руйнація репутації перетворилася на контент, а звинувачення — на шоу, ми перестали бути культурою і стали ринком вражень. Брехня не завжди гучна, але завжди розважлива. І якщо їй не сказати “ні”, вона почне говорити за всіх.
Я став свідком — і об’єктом — технології, яка робить брехню не помилково, а за чітким планом. Її цілі прості та зрозумілі: дискредитувати, стерти ім’я, зруйнувати особистість, вбити правду. Робиться це професійно, дорого та цинічно. Але ніколи не безкарно. Брехня живе недовго, хоча її наслідки можуть поранити надовго. Але я знаю, що правда стане серед чуток, відкриються мотиви і замовники, а самі інструменти маніпуляції стануть доказами.
Суд Божий – це не емоція та не помста. Це закон, від якого неможливо сховатися нікому. Добро не кричить, але воно перемагає завжди.
Я не боюся бути один у правді, але я боюся бути разом у неправді. У мене є совість, є шлях, є Бог і є внутрішня свобода не мстити, а стояти. Світ може судити, але останнє слово належить не йому, а часу, людям та Богові. Я знаю, хто я і знаю, за що ніколи не продам себе — ні за гроші, ні за статус, ні за мовчання.
З вірою в Бога, правду та майбутнє.
Честь маю!
Андрій Гмирін